“Рідна мова, рідна немова і заборонений овоч” - стаття Уласа Самчука (1905-1987), опублікована у американському щоденнику “Свобода” 1949 року, яка продовжує і доповнює його відому статтю 1941 року - “Нарід чи чернь” ([ Ссылка ]).
***
Коли ми, тобто люди зі заходу України, або тодішньої еміграції, продерлися через всі перешкоди до Києва, під час його окупації німцями, нас вражало і досить немило, що на вулицях Києва, як-не-як столиці країни і ніби держави, ми майже не чули нашої рідної мови. По-українськи майже ніде не говорено, а коли ми були тими, що в трамваї чи десь інде виразно і голосно говорили по українськи, на нас зверталися здивовані очі, ніби питаючи, що ми собі думаємо.
...І нас це дивувало. І нас це навіть виводило з рівноваги. Навіть автор цих рядків, що намагався бути максимально зрозумілим, помістив у тодішній київській газеті “Українське Слово” статтю “Нарід чи чернь”, у якій хотів своїм землякам д о в е с т и, що рідна мова, це ніякий забобон, а ознака чіткості, якості і свідомості людської одиниці, що є приналежною до даної нації. Всі ж, що такого не розуміють, творять не народ, а чернь, якусь масу, щось невиразне, щось п о з б а в л е н е справжнього виразу свідомого і зрілого народу.
За ту статтю, що звернула на себе велику увагу публіки, дісталося авторові досить, як подяки так і навпаки, погроз, лайок і ворожості. І то не лише від тих, яких ця справа могла дійсно так чи так немило заторкнути, але і від людей, що в засаді автора розуміли, що з ним погоджувались, але які вважали, що цю стару, болючу справу рідної нашої мови, не можна так рішати знічев'я, з плеча, а треба до неї приглянутись, збагнути її, усвідомити.
Я тоді довідався, що вживання рідної мови в прямому розумінні того слова, в Україні було завжди, за винятком короткого часу т.зв. українізації, заборонено. Заборонено не декретами, не приказом, а заборонено по суті: тобто, хто тією мовою користався, особливо дома, особливо в житті приватному, кожний такий рано чи пізніше, був притягнений під рубрику так званого буржуазного українського націоналізму і він скоріше чи пізніше був ліквідований. Офіційне вживання тієї мови значило лише маскування цих перфідних намірів.
І особливо це стосувалось до дітей, що говорили по-українськи, за що їх батьки стягали на себе обов'язково кару пануючого режиму.
... Але чому все таки Київ, та й ціла вимучена, збатюжена Україна, знає й шанує свою мову. Чому на тій мові щось пишуть, чому вона все таки жива, чому її не цураються і не виженуть зі своєї душі? Відповідь на це трагічне питання ясна: Україна свою мову знає, любить, шанує і зберігає її, як заборонену святиню, і тягнеться до неї, як до забороненого овочу.
... Тому саме у Києві ті люди, що їм це треба знати дуже добре, куди краще ніж ми на заході чи на еміграції, знали і знають вагу і ціну мови. Вони знають її досконало. Вони бережуть її культуру і чистоту. Вони борються за її право як тільки можуть і тому там високо цінують, наприклад, рідну книжку, там високо цінують тих, що ті речі творять, там нема отих, що “не мають часу читати”, бо вони дуже добре усвідомлюють, що рідна мова, це те перше і те останнє, що наш народ живий і свідомий - мав і має. Не стане мови - не стане народу. Не стане книги - не стане мови. Не стане тих, що творять книгу - не стане книги. І тоді не поможе ні політика, ні економіка, ні військо, бо всього того не буде. І коли ви там, бувало, та й мабуть те саме й тепер, почуєте: е, що мовляв мова, ви це почуєте від людини, що ту мову дуже добре знає і що ту мову в собі страшенно плекає. Навіть не-українці, навіть росіяни - ті, що ще недавно не могли терпіти тієї “собачої мови”, сьогодні вони дуже часто тією мовою володіють. Я знав таких росіян і знав їх погляди на цю справу…
І все то разом є силою нашого народу. І всього того не може викорінити ніяка ворожа сила, ніякими підступними хитрощами чи тілесними карами. І саме тому. Саме, що та справа заборонена, що є то овоч, якого вкусити можна лише під страхом смерти. Є то такий неписаний закон природи, який знає кожна людина на землі тепер і во всі часи…
-------------------------------------
Якщо Вам до душі ідея каналу та Ви маєте змогу і бажання підтримати його невеликим донатом, то це можна зробити одним зі способів:
Mono: 5375 4141 3026 7338
Спонсорство на YouTube: [ Ссылка ]
Patreon: [ Ссылка ]
Буду вдячний, так я зможу зробити більше і краще. Але не забуваймо про пріоритети - в першу чергу мусимо підтримувати ЗСУ!
Дякую! Вітання з Харкова!

#улассамчук #аудіокнига #вітерзукраїни #публіцистика #українською #українськийютуб #вітерзукраїни

свернуть