Грузинські реформи часто ставлять в Україні за приклад. Відкритість, нова поліція, швидкі державні послуги. Та чи все вдавалося їм з першого разу? Ми вирішили подивитися на трансформацію медичної системи і розібратися, які грузинські уроки реформ має вивчити Україна.

Олександр Квіташвілі, який встиг попрацювати міністром охорони здоров’я і в Грузії, на аналогічній посаді в Україні, так описував необхідні зміни в нашій медичній системі:

«Гроші повинні виділятися на пацієнта, а не на ліжко-місце; система повинна бути відкритою; у пацієнтів повинен з’явитися вибір (лікаря та медичного закладу – ред.)».

Адже, отримавши незалежність, Грузія, як і Україна, успадкувала централізовану модель охорони здоров’я. Тобто всі рішення ухвалювалися «нагорі», не враховуючи специфічних потреб на місцях. Це була система радянського академіка Семашка: держбюджет фінансує медицину за кількістю лікарняних ліжок і квадратних метрів інфраструктури, а не кількістю і якістю наданих лікарями послуг. Тобто фінансують стіни, а не людей. Гроші в такій системі витрачаються неефективно, практично немає звітності про пролікованих пацієнтів, невідомо, чи всі ліжка справді зайняті, чи у лікарів досить пацієнтів або чи на пацієнтів вистачає лікарів. Але попри те гроші платників податків витрачаються.

І всі ці проблеми уже так чи інакше пережила Грузія.
Хай буде ринок!

З 2006 року медреформу в Грузії спрямували на повний перехід сектора на ринкові відносини. Приватне надання послуг, приватна система закупівлі послуг, ліберальне регулювання і мінімальний контроль мали стати запорукою нової грузинської медицини.

Тоді в Грузії діяла запроваджена ще в 1990-х роках система обов’язкового медичного страхування. Її скасували і замінили системою добровільного медичного страхування. Громадяни, які жили за межею бідності, отримали від уряду ваучери на придбання полісів добровільного медичного страхування. Їх можна було оформити в одній із приватних компаній за вибором клієнта. Потім уряд укладав контракт зі страховиком, закуповуючи обрану за ваучером програму страхування за бюджетні кошти.

Втім решта громадян були вимушені купувати поліси добровільного медичного страхування за власні кошти або оплачувати послуги безпосередньо в момент їх отримання.

Тут ховалася перша проблема: коли переважає модель прямої оплати медичної допомоги в момент її отримання, то доступ населення до неї визначається можливістю пацієнта платити, а не його правами. А у Грузії не було як обов’язкового медичного страхування, так і національної системи охорони здоров’я, яка гарантувала б загальне охоплення громадян.

Працюєш? Модернізуй!

Подальші реформи 2008-2012 рр. зробили систему охорони здоров’я у Грузії ще більш децентралізованою. На цьому етапі наріжними каменями стала дерегуляція і розширення ринкового механізму. У ці роки більша частина державних видатків на охорону здоров’я направлялась приватним страховим компаніям. Останні забезпечували стандартний пакет медичних послуг для найбільш малозабезпечених верств населення.

У 2010 році приватні страхові компанії претендували на монополію (ст. 16) у певних регіонах, щоб надавати медичну допомогу для тих, хто живе за межею бідності. Але щоб отримати своє монопольне становище, ці компанії мали інвестувати у модернізацію лікарень і закладів первинної медичної допомоги. Через це виникли вертикально-інтегровані комерційні провайдери медичних послуг.

Колишній грузинський урядовець Квіташвілі в інтерв’ю VoxUkraine наголошує: це нормально – залучати гроші і ресурси від приватних компаній, коли не вистачає державних, головне – запровадити чіткі правила гри та контролювати їх виконання.

#грузія #реформи #медичніреформи #політика

свернуть