Пам’ятаєте в школі ми вітали ветеранів, а ще були «діти війни». Тоді я погано розумів, чому ми їх маємо вітати і що вони пережили.
Зараз, з перших днів війни, ще з Маріуполя, з EvoGame - я завжди оточений дітьми. Дітьми, які замість іграшок тримають в руках уламки снарядів. Які замість школи, сидять в підвалах. Вони б мали плакати, що мама не купила 158 іграшку, а вони плачуть, бо тата забрали в полон, а мама загинула. Або плачуть, тому що прожили пів року під постійними обстрілами, плачуть, бо втратили друзів, плачуть, бо довелось їхати з країни, або бачити, як горить твій дім, як перетворюється в пил, всі їх іграшки, речі та помирають домашні улюбленці.
Це найбільший страх. Ось таке дитинство. Ось цей жах в очах дітей, розгубленість в очах дорослих, які не знають, що сказати дитині.
Кожна шоколадка чи іграшка, яку ми передали дитині, як маленький символ віри в перемогу і вибачення перед всіма дітьми, що ми не вберегли їх від цього лиха…
#волонтеркраснийбус #всебудеукраїна #дітивійни #україна #зсу #ukraine #украина

свернуть