Майже три роки роботи: перемови, торги, контракти, науково-дослідні розробки, організація виробництва, ліцензії, ремонти, дороги.
 
З дня повномасштабного вторгнення техніка, яку ми передаємо Збройним Силам, у сумі накатала десяток окружностей планети Земля в кілометрах. Загальна сума, яку ми вклали у допомогу Збройним Силам, — ШІСТЬ МІЛЬЯРДІВ ГРИВЕНЬ.
 
Але головне — не це.
 
Головне — те, що кожен проект має свою історію і свою душу. І щоразу, як я дивлюся на неї, я уявляю конкретних людей. Тих, хто сидів за кермом вантажівки, їхні очі, які уважно вдивлялися у непростий шлях.
 
Тих, хто перебирав двигуни, ремонтував підбиті бронемашини, — їхні загрубілі від роботи руки.
Тих, хто пережив обстріли російськими мінометами, сидячи в нашій броні, їхні усмішки — бо обманули смерть.
Тих, хто летів на десятки кілометрів і зазирав із «Посейдона» вглиб нашої окупованої, знекровленої землі, їхній зосереджений вираз обличчя  — бо кожна дрібниця може змінити хід подій.
Тих, хто вдягав окуляри і вів ФПВ з вибухівкою на російський танк, що в сотні разів більший, і їхній видих полегшення – бо зупиняли наступ.
Тих, хто ловив у радіотенета російські «Зали», «Орлани», «Суперками», зупиняв «Ланцети», думав на сотню кроків вперед і прикривав побратимів з неба потужностями комплексу «Ай-Петрі».
Тих, хто відчував себе Шумахером, бо вивозив побратимів під обстрілом по бездоріжжю на наших колесах.
Тих, хто після багнюки окопу, обіду і сну зі щурами, по литки у воді знімав загрубілу від землі форму і грівся, змивав бруд війни зі свого тіла і думок у нашій лазні.
 
Я уявляю воїнів, які за ці роки стали мені друзями і братами. За кожного з них я молюся, кожному з них я радію і кожному прагну допомогти зберегти життя і наблизити перемогу.
 
Це не просто наша щоденна робота. Це життя, яке попри всі складнощі все одно переможе. І за кілька років, дай Бог, виставки військової техніки нагадуватимуть нам зовсім про інше: про те, якими вдалими були наші зусилля і якою монументальною стала наша Перемога.
 
Слава Україні!

свернуть