Твій погляд падає,
залишається між ключиць,
Де сонна артерія сонця
чекає сну.
Ви зіткані бережно
з безлічі протиріч,
Твої долоні
запам'ятають її одну.

У міжребер'ї притихне та,
що із ребра,
І пульсуватиме поцілунком
сотню сторіч,
Бо сон у долонях —
то найсолодша/гірка пора,
То найкоротша/найдовша
ваша лілова ніч.

Вітрам навстріч,
навпрошки через сотню літ...
Пульсує слово у серці —
не на вустах…
Нейрони миті нотують,
та квапить світ,
Цвіт опадає
в розхристаних міражах.

Вірш: Євгенія Юрченко
Читає: Марія Гончар
ФБ: [ Ссылка ]

свернуть