І що вже багатий грудень на свята! Здається, святкуй та веселися. Та було і раніше, так було б і нині.
Якби не війна. Проте і в цей час потрібно зібратися з силами і показати ворогові, що ми сильніші.
Словом, жартом, знаннями та шануванням традицій довести, що ми – українці!
Ось як про ще написала у своєму вірші Алла Борисівна Михальчук.
Думав ворог, лиш плачі в Україні нині,
Думав ворог, що у ній вивелись ґаздині.
Думав, тішивсь, посміхавсь,
Приміряв простори.
Краєм йшов, та спотикавсь
В містах непокори.
Є в нас горе і біда,
Про них не змовчати.
Проростає лобода,
Де пройшли солдати.
І не раз зітхнемо ми,
Сльози приховаємо.
Бути ж вільними людьми,
Палко всі бажаємо.
Тому молодь піднялась,-
Взялась воювати.
З колін жінка підвелась,-
Почала співати.
Знаєм ми свій родовід,
Шануєм обряди.
Нам не треба пірамід,
Обійдем тріади…
Без традицій ми не ми-
Давайте згадаєм.
Вийдем з темної пітьми,
З святом привітаєм.
Хай згуртує нас Андрій,
Й гарні вечорниці.
Приймем гумор на постій,
У свої світлиці.
Бо життю тривати час,
Зростати з любові,
Добрі жарти про запас,
Треба й воякові.
Треба затишок й тепло,
І дружна родина.
Метке слово, щоб впекло
І вражого сина.
Тож за зброю в нас слова,
І щира усмішка,
Бо без жартів голова,
Як порожня діжка.
Як без протягу в печі,
Вогонь не палає,
Так не гостряться мечі,
Де пісень немає!
Автор: Алла Михальчук Не вмирає пісня в Україні. Вона лиш змінює тональність : лунає то радісно, то сумно. Але звучить, пробуджує серця українців.
МИ підхопили її…
У виконанні вчителів Коваленківської філії ожила вона у стінах Любарського ліцею №2, куди запросили нас на свято Андрія Первозваного.
Андріївські вечорниці згуртували учнів двох шкіл. Разом пожартували, скуштували калити та вареників, а дівчата ще й про майбутнього судженого дізналися.
Щиро дякуємо колективу Любарського ліцею №2 за гостинність та приємне дозвілля.

свернуть