Коли навколо згущається темрява. Коли втома та роздратування забирають останні сили, а втрати лягають на серце дуже тяжким тягарем. Коли пам’ять можна побачити у рівних рядах давніх козацьких хрестів і почути — у тріпотінні тисяч українських прапорів.
Де тоді живе наша Віра в Бога та Україну? На чому тримається?
Століттями наші пращури, а тепер і ми несемо крізь важку боротьбу символічні історії, в яких добро завжди здобуває перемогу над злом.
Про першу і найяскравішу зорю, що веде до великої мети. Про чортів, які намагаються всюди чинити перешкоди. Про світлих янголів, які змушені з мечами в руках торувати світлу його непростий шлях. Про сміливість і чесність визнати, що шлях буде тяжким і не завжди переможним. І про диво — народження Спасителя.
Наша віра живе у листі, написаному дитячою рукою. У спогадах про дім. У піснях та святах. Живе у міцно сплетених руках, в обіймах та веселому сміхові. У поїздках на фронт та підтримці воїнів. У часточках миру посеред руїн. У надії на завтрашній день і на те, що у двобої зі смертю завжди переможе життя. Бо наша Віра, наша Мова та наша Армія — це те, що надихає.
Навіть у тяжкі часи є місце для свята! Особливо такого, що додає сил та Віри. Наступного року ми повинні припинити втрачати час, території і головне — людей. Віра є першою передумовою Перемоги, а зневіра — то гріх.
Христос ся рождає! Славімо Його!
