І він наказав їм, говорячи: Отак чиніть у страху Гос­подньому, вірністю та цілим серцем (2 Хронік 19:9).

Люди, схильні виявляти невірність, мають погану репутацію, і ніхто не довірить їм пов’язану з відповідальністю роботу або посаду - ані на виробництві, ані в державних структурах.

Господь, Котрому властива вірність, сприймає тільки вірність у взаєминах і співпрацює в справі спасіння людства лише з такими людьми, які вірні й віддано служать Йому. Коли пророк Самуїл і Давид вирішували, кого поставити придверними при домі Господньому, вони керувалися таким принципом: чи відомий своєю вірністю кожен кандидат на це служіння? У 1 Хронік 9:22 літописець зазначає: «Усіх їх, вибраних на придверних при порогах, було двісті й дванадцять. Вони переписані по своїх осадах. Їх поставив Давид та прозорливець Самуїл за їх вірність». 212 осіб! Чудові люди, визначною рисою яких була вірність у виконанні святих обов’язків охорони храму.

Апостол Павло, говорячи про те, які риси повинна мати людина, аби бути служителем Христа, писав: «Нехай кожний уважає нас за слуг Христових та управителями Божих таємниць. Від управителів вимагається, щоб кожний був вірний» (1 Кор. 4:1, 2). У своєму апостольському служінні Павло ясно бачив, що юна Церква Христа потребує вірних служителів, щоб успішно виконати своє призначення у світі. У своїх посланнях він виклав принципи, керуючись якими, можна судити про покликання людини на відповідальне служіння. Можна впевнено сказати, що ті служителі, які працювали поруч із ним, відповідали цим принципам і відрізнялися насамперед вірністю Богові. Щоразу згадуючи в посланнях про служителів, він зазвичай додає слово «вірний» (див. Филп. 2:19–22; Колос. 1:7; 4:7-9; Ефес. 6:2).

Про себе апостол Павло писав як про такого, «що помилуваний Господом і гідний довіри», і безмірно дякував Богові: «Дякую Тому, Хто зміцнює мене, - Ісусові Христові, Господеві нашому, що, настановивши на служіння, відніс мене до числа вірних» (1 Кор. 7:25; 1 Тим. 1:12).

свернуть