«І заховалися — Адам і його жінка — від присутності Господа Бога серед дерев раю» (Бут. 3:8).
Адам не врахував усіх наслідків свого непослуху. Він не кидав виклику Богові й нічого не говорив проти Нього. Адам просто пішов наперекір Його чіткому повелінню. Як багато людей сьогодні роблять те ж саме, і їхня провина значно тяжча, оскільки перед їхніми очима вже є приклад Адама, а також жахливі наслідки порушення Божого Закону. Отже, люди мають ясне розуміння цього питання, а тому їм немає вибачення у відкиданні Божого правління й непідкоренні Йому...
Адам поступився спокусі. Оскільки ми сьогодні виразно бачимо, що таке гріх і до яких наслідків він призводить, то маємо змогу йти від причини до наслідку й зрозуміти: гріх — це не якийсь конкретний учинок, яким би жахливим він не був, а непослух чітко вираженій Божій волі. Фактично це означає заперечення Бога й відкинення законів Його правління...
Нині в більшості випадків утверджується закон людського «его»; людська воля стає домінантним принципом, і коли йдеться про те, що потрібно поважати та шанувати високу й святу волю Бога, підкоряючись їй, людська воля повстає проти цього, бо шукає чогось свого. Отже, виникає боротьба між людським та Божественним.
Гріхопадіння наших прародичів розірвало золотий ланцюг безумовного підкорення людської волі Божественній. Відтоді послух більше не вважається абсолютною необхідністю. Люди керуються власними помислами, які Господь охарактеризував як «зло всякого часу», коли говорив про бажання допотопного світу. Господь Ісус говорить: «Я виконав Заповіді Мого Отця». Як? Як людина. «Ось іду, щоб виконати, Боже, Твою волю». У відповідь на звинувачення юдеїв Він явив їм Свій чистий, доброчинний, святий характер, кинувши їм виклик: «Хто з вас оскаржить мене за гріх?»...
Ми не можемо служити Богові так, нібито нам уже не притаманне ніщо людське; ми покликані служити Йому у своїй людській природі, яка викуплена Сином Божим. Лише завдяки Христовій праведності ми стоятимемо прощеними перед Богом, немовби ми ніколи не грішили. Ми ніколи не одержимо сили, мріючи про те, що могли б зробити, якби були ангелами. Нам потрібно з вірою звернутися до Ісуса Христа й виявити свою любов до Бога через послух Його Заповідям (Рукопис 1. 1892 р.; Видані рукописи. Т. 6. С. 337–342).
