Коли судили патріотів --
Хороших, чесних юнаків --
Нелюдські дали всім їм строки,
Суддя Вітчизну не любив.

Стояли занімілі люди.
І раптом -- постріли в упор.
Два мертих тіла в залі суду:
Суддя, а поруч -- прокурор.

Стрільця поранив охоронець.
Той, мов підкошений, упав.
Стікав він кров'ю на підлозі
І, умираючи, сказав:

«Судить ніхто з них прав не має
Цих наших хлопців і дівчат.
А той хто судить, хай зважає:
Він -- кандидат на атентат».

«Швидку» ранений не діждався.
Але сказаи слід одно:
За душу хлопця молять сотні,
А за убитих ним -- ніхто.

свернуть