Їх два життя взяла любов у свій полон.
Бувало, ввечорі вона його посварить,
А зранку завжди рАзом... За одним столом..
Він пише щось,вона звала то -мемуари.

Десятки років дивляться в одне вікно,
Одні на двох вже ділять окуляри...
А по святах, онуки і сухе вино
Для них були найбільші в світі чари.

Як завжди ввечорі вони були разом.
Як завжди за той самий стіл сідали,
Старий фотоальбом переглядали,
Що пах любов'ю,часом і теплом.

Він їй казав: "Тебе ніхто не зможе у мене забрати!",
Пригадуючи, інколи, воєнні часи-кати,
Вона казала: "Вже не буде,як булО",
Й, шуткуючи, звала його пристаркуватий.

Страшний зимовий ранок розбудив село,
Як і колись давно, гучними звуками гармати...
Вона сльозу пустила над старим столом,
Вони не зможуть більше від війни тікати.
Онукам доведеться захищати не диплом,
А дім, свою сім'ю і свою мати.
Заради того, щоб зібратись рАзом за столом,
Тепер їм доведеться помирати...

Щасливих років ніби й не було...
У супроводі янгола безкрилого
в той день кудись її життя пішло,
Але покинуло воно в ту мить його.

Дітей забрав страшний війни вогонь,
Залишивши старого одного...
Потрапивши в самотності полон,
Сидів тепер один він... За своїм старим столом...Вірш Вірші українською вірші українською мовою Сучасні вірші україна сучасна українська поезія сучасна поезія стихи Поезія Українські поети Війна війна в україні Вірш про війну #однежиттянадвівійни

свернуть