Декоративний розпис в Україні. Різновиди Українського розпису.
Яскравою сторінкою історії мистецтва України є декоративні розписи. Музейна колекція налічує понад 4000 зразків народного малювання. В Україні здавна розписували стіни хат, меблі, побутові речі, музичні інструменти. Протягом віків формувалися місцеві школи, складалися локальні технічні засоби і залежно від них свій, сталий характер орнаментальних мотивів та живописний стиль, у створенні якого брали участь тисячі майстрів. Це розписи на різних меблях, предметах хатнього вжитку та рідкісні оригінальні малюнки на папері.
Різновиди Українського розпису.
Косівський розпис
Цей вид розпису отримав назву від містечка Косів на Івано-Франківщині і походить з техніки ритування – особливого способу декорування гуцульської кераміки. Виріб спершу обпалюють, потім розписують, покривають прозорою глазур’ю і випікають знову. Ця традиція оформилася ще в XVIII-XIX століттях. З того часу незмінними залишаються й особливості косівського розпису. Зазвичай це обмежена кількість кольорів: білий, зелений, різні відтінки охри, подекуди синій. Основні мотиви – рослинні орнаменти, звірі, птахи, жанрові сценки з народного життя, героями яких були пастухи і мисливці, музиканти та листоноші. Косівському розпису поталанило: він зберігся до наших днів і залишається вживаним не лише на карпатських сувенірах, а й на побутових речах сучасних закарпатців.


Петриківський розпис
Найвідоміший, найпоширеніший і найдавніший український розпис, який у 2013 навіть внесли до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО та України. Традиційно розпис виконується на білому тлі, малюнок розгорнутий по всій площині, але весь мотив обігрується навколо одного або кількох квіток чи бутонів. Деталі малюються одним мазком, причому є десяток видів, наприклад: «гребінець», «зернятко», «горішок». Деякі майстри малюють просто пальцем.
Коли саме сформувалися традиції петриківського розпису, точних відомостей немає. Про нього, як про окремий вид народного мистецтва, почали говорити лише у 1910-х роках, коли український етнограф, колекціонер української старовини, меценат, науковець Дмитро Яворницький звернув увагу на народне малярство у селі Петриківка, що на Дніпровщині. Тут ще з XVIII століття розмальовували стіни хатин, побутові речі, посуд. Сама техніка, на думку етнографів, з’явилася з поєднання розписів, які робили козаки й переселенці з Полтавщини, Слобожанщини та Поділля.
Самчиківський розпис
Скорочено самчиківка з’явилася на межі Волині та Поділля: у місцевих селищах теж була давня традиція розмальовувати хати рослинними візерунками, як і у Петриківці. Особливою майстерністю та художністю славилося село Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області, звідси й назва розпису. Тут малюнки були не лише окрасою оселі, а й оберегом. Вважалося, що чим гарніше розмальована хата, тим краща господиня. А ще за малюнками розпізнавали, чи є у хаті «дівка до видання».
Опішнянський розпис
Родом з Полтавської області. Відома Опішнянська кераміка ще з XVII століття. Опішнянські орнаменти відрізняються особливою життєрадісністю і яскравістю. У малюнку обов'язково присутня огинаюча лінія, вироби покриваються ангобом (спеціальним глиняним шаром). На поверхнях виробів малюються ягоди, листя, каракулі (кривульки), квіти, метелики, сердечка, гілки та інші. Опішнянський розпис був також включений у перелік об'єктів нематеріальної культурної спадщини України.
Яворівський розпис
Цей розпис виник у XVIII столітті, але на території сучасного Яворівського району Львівської області. У той час тут зосереджувалися кращі майстри з обробки дерева. Їхні вироби мали величезний попит, але найбільше цінувалися місцеві скрині. З їх прикрашання й почався яворівський розпис. Скрині з сосни покривали фарбою цеглястого кольору, створюючи фон для розпису, а у скринях з липи залишали фактуру чистого дерева. Передня стінка композиційно ділилася на три однакові частини. Центральна обводилась рамкою й розмальовувалась у зелений колір, а бокові – в цегляний.
Бубнівський розпис
Може бути більш відомий під кодовою назвою "Бубнівська кераміка". Цей вид декоративного мистецтва був поширений у Вінницькій області, в місті Гайсин. У порівнянні з вищезгаданими художніми ремеслами, Бубнівський розпис має сумну долю. Після смерті основних її «ідеологів» братів Герасименко, він поступово втрачає свою популярність. І сьогодні про неї знають не багато.
Серед інших видів розпису його відрізняють рослинні дивовижні орнаменти і жовто-коричневі, білі, блакитні і сірі кольори.

свернуть