«Все літо в один день» (англ. All Summer in a Day) — науково-фантастичне оповідання Рея Бредбері, вперше опубліковане у березні 1954 року на сторінках журналу «Фентезі & Сайнс фікшн».
Історія стосується класу учнів на Венері, яка в цьому оповіданні є світом постійних дощів, де Сонце видно лише одну годину кожні сім років.
Одна з дітей, Марго, переїхала на Венеру з Землі п’ятьма роками раніше, і вона єдина, хто пам’ятає сонячне світло, оскільки сонце регулярно світить на Землі. Коли вчитель просить дітей написати вірш про сонце, вона склала наступні рядки:
«Мабуть, сонце подібне на квітку
І цвіте годинку влітку.»
Вона описує Сонце як «пенні», або як «вогонь у печі». Інші діти, будучи занадто маленькими, щоб коли-небудь бачити це самим, не вірять їй. На чолі з хлопчиком на ім'я Вільям вони знущаються над Марго, і перед тим, як сонце сходить, Вільям та інші діти замикають дівчинку в шафі в тунелі.
Коли сонце вже має з’явитись, учитель виводить клас на вулицю, щоб насолодитися сонячною годиною, і, у своєму подиві та радості, вони всі забувають про Марго. Вони бігають, грають, стрибають та радіють, насолоджуючись кожною секундою нової свободи. «Це краще, ніж штучне світло, чи не так?» питає одне дитя.
Раптом дівчинка ловить в руках дощову краплю. Звучить грім, після чого починається блискавка, і діти ховаються в приміщення, коли сонце зникає, і знову починається дощ. У цей час один із них згадує Марго, яка досі зачинена у шафі. Соромлячись, вони випускають її з шафи, вони застиглі та збентежені через те, що вони зробили, і не можуть «зазирнути одне одному у вічі».
Дорогоцінне сонце прийшло і пішло, і через їх мерзенний вчинок Марго, яка найбільше любила сонце, не побачила його.

Рей Дуґлас Бре́дбері (англ. Raymond (Ray) Douglas Bradbury; 22 серпня 1920, Вокіґан, Іллінойс, США – 5 червня 2012, Лос-Анджелес) – один із найвідоміших американських письменників-фантастів, автор близько 400 літературних творів різних жанрів: оповідань, романів, віршів, есе, п'єс для театру і радіо, кіно- й телесценаріїв. Твори письменника є впізнаваними за їх емоційним, психологічним стилем. На думку критиків, Бредбері є унікальним явищем в американській літературі. А за його внесок до жанру фантастики Бредбері став 10-м лауреатом премії «Гросмейстер фантастики» (1989), 3-м був нагороджений Всесвітньою премією фентезі за заслуги перед жанром (1977), а також був включений до Залу слави фантастики Першого фендому.
Головна ідея творів Бредбері – гуманістична тема боротьби Добра зі Злом, Світла з Мороком, Знання із Варварством. Особливо виразно прозвучала вона в написаній у похмурі, ганебні для Америки роки маккартистської реакції, повісті «451° за Фаренгейтом». Це історія світу, в якому люди почали спалювати книги. Трохи в іншому, казково-алегоричному аспекті виникає ця ж таки тема в повісті «Щось лихе до нас іде» (1962), і в новому романі «Смерть – діло самотнє» (1985) вона вкладена в досить несподівану для Бредбері детективну форму, хоч, по суті, цей твір має виразний автобіографічний характер і певною мірою продовжує лінію «Кульбабового вина».
Письменника глибоко тривожили машинізація і породжене нею надзвичайне поширення бездуховності в сучасному суспільстві, реальна небезпека ядерного апокаліпсиса, проте він сповнений віри в силу людського розуму, в силу любові й доброго начала в людині. Бредбері чітко розрізняв технологію та її застосування. «Я передаю людям свою любов до життя», – сказав Бредбері в одному з інтерв'ю. – «Я навчаю їх бути свідомими – ось що означає любов. Починаєш з малого, а збуджуєш у людях дуже високі почуття».
Підсумовуючи себе як особистість, Бредбері порівняв себе з «гранатом, наповненим зернами ідей для творчості – зернами книжок, зернами віршів, зернами п'єс».

свернуть