[ Ссылка ]
Твори Г. Квітки-Основ’яненка на моєму каналі.
Читає Лілія Мироненко.
"Народився Григорій Федорович Квітка 18 листопада 1778 р. поблизу Харкова, у родинному маєтку батьків — Основі, від назви якого і взяв собі другу частину прізвища — Основ’яненко. Його дитячі роки проходили в достатку, адже родина Квіток була заможною, поважною і дуже впливовою. Прадід письменника був харківським полковником, дід — ізюмським полковником. Батько, Федір Іванович, не зробив блискучої кар’єри, але славився у Харкові добрим характером і гостинністю. Мати походила з роду Шидловських, була жінкою суворою, самолюбною, гордою; брат письменника, Андрій, характером був дуже на неї схожим, дослужився до посади сенатора у Пскові.
Григорій отримав релігійне виховання, з дитинства був спокійним, тихим — вочевидь успадкував такі риси від батька. Схильність до релігійності, можливо, була спричинена однією історією: ще малою дитиною, він осліп, здатність бачити повернулася до хлопця лише у п’ять років, після прощі до Озерянського монастиря. До того ж вихованням майбутнього письменника опікувався його дядько — настоятель Курязького монастиря.
Дітей в родині Квіток виховували в атмосфері любові до української мови, історії, фольклору, мистецтва. Частими були вистави домашнього театру, натхненником яких був саме Григорій, що часто грав у постановках головні ролі. До речі, частим гостем на таких виставах був Григорій Сковорода, який відвідував маєток і зробив величезний вплив на формування світогляду хлопця. У 23 роки, вже відбувши номінальну військову службу, Григорій вступив послушником до Курязького монастиря, де, суворо виконуючи всі приписи, провів чотири роки і покинув послушницьку келію, очевидно, лише під тиском рідних, ймовірніше батька, що на той час був уже доволі старим. Утім до кінця життя він зберіг нахил до молитви, церковних книжок тощо.
Після монастирської схими, протягом наступних 1805-1820 рр. юнак відчув смак до життя — займався музикою, захоплювався театром і феєрверками, аж допоки під час запускання ракет сильно не обпік собі обличчя і не втратив ліве око. У той час Григорій Федорович займався різними справами, зокрема був директором театру — саме завдяки йому в Харкові засновано професійний театр і 1812 р. вперше поставлено «Наталку Полтавку» І. Котляревського. Квітка за звичкою так захопився справою, що ледь не одружився на одній з акторок. Згодом він служив управителем у Товаристві благочинності, фундатором Інституту шляхетних дівчат, у Харкові його стараннями було відкрито Кадетський корпус, Губернську бібліотеку та Наукове товариство при університеті. Брав він активну участь у функціонуванні харківських часописів, що виходили з 1816 р., — «Украинский вестник» та «Харьковский Демокрит». Саме в період 1815-1816 рр. з’явилися його перші твори — звіти про справи інституту та Товариства, урочисті пісні, а також «Листи Фалалея Повінухіна». Щодо створення останніх існує цікава історія: Квітка їздив до Москви у судовій справі двох слобожанських поміщиць і описав цю подорож, прикрасивши її видуманими подробицями, від імені недалекого дідича Повінухіна. 1817 р. Григорія Федоровича обрано на посаду повітового маршалка харківського дворянства, яку він обіймав протягом 12 років. На той час основним його обов’язком було залагодження непорозумінь між поміщиками та їхніми підданими, і він проявив себе дуже людяним та справедливим. У 30-40-х роках він виконував обов’язки совісного судді та голови харківської палати кримінального суду. Громадську, службову та благодійну діяльність Квітки відзначено численними нагородами, та визнання і славу йому принесла саме творча діяльність, яку він суміщав з усіма посадами. Саме задля неї до свого родового прізвища Квітка він додав другу частину — Основ’яненко" (uahistory0.
