Павло́ Григо́рович Тичи́на (11 [23] січня 1891[2], Піски, Козелецький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — 16 вересня 1967, Київ) — український поет, перекладач, публіцист, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР.
Новатор поетичної форми. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936—1939, 1941—1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953—1959), депутат Верховної Ради УРСР 1—7-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань. Член ЦК КПУ (1952—1967). Міністр освіти УРСР (1943—1948). Академік АН УРСР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962).
Автор слів Гімну Української РСР.
Юрій Лавріненко писав, що Тичину називали то символістом, то імпресіоністом, то романтиком чи зводили характер його поезії до справді притаманної йому панмузичности, та проте він не вкладається в рами жодного «ізму»[28]. Історик української літератури Сергій Єфремов так казав про поета:
« Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи, i з цього погляду він самотній, стоїть ізольовано, понад напрямами, віддаючи данину поетичну всім їм — од реалізму до футуризму («червоно-си–зеле дугасто»), одинцем верстаючи свою творчу путь. Це привілей небагатьох – такий широкий мати діапазон… Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате попередніх поколінь надбання. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю… Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа"
У 1970—1971 роках український письменник Василь Стус написав літературну розвідку про творчість Павла Тичини під назвою «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)». У цій роботі він схвально оцінював ранню творчість Тичини і піддавав критиці загальновідомий і прославлений соцреалізм. У 1972 році після арешту Стуса робота була конфіскована і пролежала в архівах КДБ упродовж двох десятиліть. Під час суду вона слугувала одним із свідчень злочинної діяльності Стуса. Ось яку характеристику Стус дає творчості Тичини.
« Слава генія, змушеного бути пігмеєм, блазнем при дворі кривавого короля, була заборонена. Слава ж пігмея, що став паразитувати на тлі генія, була забезпечена величезним пропагандистським трестом
В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину — нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням
Як би там не було, Тичина — така ж жертва сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Скрипник, Зеров чи Курбас. З однією різницею: їхня фізична смерть не означала смерті духовної. Тичина, фізично живий, помер духовно, але був приневолений до існування як духовний мрець, до існування по той бік самого себе. Тичина піддався розтлінню, завдавши цим такої шкоди своєму талантові, якої йому не могла завдати жодна у світі сила. Починалася смуга подальшої деградації поета, причому деградував покійний поет так само геніально, як колись писав вірші.
Геніальний Тичина вмер. Лишився жити чиновник літературної канцелярії, довічно хворий на манію переслідування, жалюгідний пігмей із великим ім'ям Тичини. Творчість Тичини 30-х років — це тільки маніпуляції над небіжчиком, спроби використати мерця. Як не моторошно це казати, але наступна творчість Тичини — це майже ірреальні спроби примусити усміхатися голий череп. Вірші поета перестали бути актом індивідуальної творчості: ці бездарні версифікаційні вправи уже писав хтось — але мертвою поетовою рукою. Кажуть, не одну ніч Тичина лягав спати не роздягаючись: він чекав арешту…
Дорогі українці з усіх сторін світу! Підримайте український мистецький центр з Маріуполя! Давайте об'єднуватися за допомогою нашої єдиної і незрівнянної солов'їної!
Запишіть короткий власний текст,або українського автора на камеру або диктофон і надішліть файл нам на пошту або сторінки в мережі з вашим фото, ім'ям або псевдо та короткою інформацією про себе(за бажанням). Ми зробимо з нього відео і опублікуємо на каналі.
Шануймося, українці, бо ми того варті!
наша сторінка в фейсбук: [ Ссылка ]
пошта: aus969aus@gmail.com
ми в телеграмм: [ Ссылка ]
Художній керівник проекту – Заслужений артист України Анатолій Шевченко.
[ Ссылка ]
Автор проекту - художній керівник Першого недержавного театру Маріуполя "Террра Інкогніта"(Свій театр для Своїх) Анатолій Левченко. Після перебування в центрі бойових дій у Маріуполі 20 травня 2022 року був запроторений за ґрати і провів в полоні 10 місяців.
[ Ссылка ]
[ Ссылка ]?..
