"...Побутує чимало уявлень про хрещення Русі.
Що нібито при хрещенні в Україні було масштабне кровопролиття.
Що мовляв, церковні ієрархи здійснювали цілеспрямоване знищення волхвів.
Що буцімто церква знищила докириличну писемність.
З'ясуємо, що з цього правда, а що ні?
З нашого літопису ми бачимо таку історію:
«У РІК 6491 [983]. Пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх.
І вернувся він до Києва, і приносив жертву кумирам із людьми своїми. І сказали старці і бояри: «Метнемо жереб на хлопця і дівчину, і на кого він упаде, — того заріжемо богам».
«А був варяг один [Тури], — двір його був [там], де є нині церква святої Богородиці, що її звів Володимир, — і варяг той прийшов був із Греків і потай держався віри християнської. | І був у нього син, гарний з лиця і душею, і на сього упав жереб по зависті диявола, бо не терпів диявол, який має владу над усіма; сей був йому наче терен у серці, і прагнув погубити окаянний, і підбурив людей.
І сказали, прийшовши, послані до нього: «Упав жереб на сина твойого, бо зволили боги його собі. Тож учинимо жертву богам». І сказав варяг: «Не боги вони суть, а дерево. Сьогодні є, а завтра вже згнило. Не їдять бо вони, ні п’ють, ні говорять, а зроблені вони руками з дерева, сокирою і ножем. А Бог один єсть, що йому служать греки і поклоняються, бо сотворив він небо, і землю, і людину, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі. А сі боги що зробили? Вони самі зроблені є. Не дам сина свойого бісам».
Вони тоді, пішовши, повідали людям. А ті, взявши зброю, пішли на нього і рознесли двір довкола нього. Він же стояв на сінях із сином своїм, вони сказали йому: «Дай сина свойого, ми оддамо його богам». А він відповів: «Якщо вони боги є, то нехай пошлють одного з-між себе бога і візьмуть сина мойого. А ви чому приносите їм жертви?» І зняли вони крик, і підрубали сіни під ними, а тоді повбивали їх. І не знає ж ніхто, де їх положили, бо люди були тоді невігласами і поганами».
Наші літописи не повідомляють про жоден опір хрещенню у власне Русі, тобто в Центральній Україні. Дехто каже, що це, мовляв, цензура ченців у літописах. Проте, такої цензури немає щодо літописного пису фактів придушення опору язичників у Заліссі й Новгороді.
Фактом є те, що жодних християнських мучеників, замордованих язичниками під час хрещення Русі, в Україні нема, на відміну від Угорщини, Залісся тощо.
Перші два єпископи були вигнані мерею з Ростова,
Феодора, грека, поставленого на Ростовського єпископа за часів князя Володимира, двічі виганяли язичники з Ростова. Іларіон, теж з греків, варно намагався охрестити мерю навколо Ростова і «не терпяще невіри і многая докучання від людей», в 992 році залишив Ростов і повернувся в свою батьківщину, «нічого ж не встигнувши».
Третій єпископ — Леонтій — виїхав побитий від язичників за місто і вже там християнізував мерю, але й там, за даними володимиро-суздальського єпископа Симона, був забитий язичниками-мерею після тортур. Це 1077 рік, маже через століття після хрещення киян.
Близько 1173 року святий Авраамій Ростовський ще руйнував кумирів мері.
На початку ХІІ століття язичники-в'ятичі закатували святого Києво-Печерської лаври Кукшу Печерського.
У Новгороді 1077 року син Великого Київського князя Святослава Ярославича Гліб (правнук Володимира Великого) придушував бунти язичників, що сталися після ослаблення Києва у війні проти половців, що якраз точилася тоді.
Ось як це описує літопис: "Такий волхв встав був при Глібі [Святославичі] в Новгороді. Говорив ото він людям, і удавав із себе, ніби був він богом, і многих обманув, мало не весь город. Говорив же він, що «я все знаю», хулячи віру християнську; він говорив, що, мовляв, «я перейду по Волхову перед усіма».
І стався заколот у городі, і всі йняли йому віри, | і хотіли побити 5 єпископа. Єпископ же [Феодор], узявши хреста і облачившись у ризи, став [і] сказав: «Якщо хто хоче віри йняти волхву — хай за ним іде, а хто ж вірує в хреста — нехай іде до нього». І розділилися [люди] надвоє: князь же Гліб і дружина його стали коло єпископа, а люди всі ішли за волхвом, і стався заколот великий вельми.
Гліб тоді, взявши топірець під полу, прийшов до волхва і мовив йому: «То чи знаєш ти, що має бути завтра, а що до вечора?» І він сказав: «Я все знаю». І спитав Гліб: «А чи знаєш ти, що тобі сьогодні має бути?» І він сказав: «Я чудеса великі сотворю». Гліб тоді, вийнявши топірець, розтяв його. І упав він мертвим, а люди розійшлися"...
Тож, у той час як Русь (тобто Україна) охрестилася без відомого історії опору, на території Залісся, тобто сучасної Центральної Росії меря, чудь, весь, пермь, мурома, мордва, мокша, мещера, югра, печора і навіть в’ятичі досить важко піддавалися християнізації. Чим це пояснюється?..."
Моя книга "Історія України" англійською мовою в кіндл-форматі - [ Ссылка ]
Якщо Вам подобаються мої відео або книги, Ви можете це підтримати: [ Ссылка ]
