"В степах України" (1952). Тривалість: 1г:40хв. Мова: українська.

Кіностудія художніх фільмів ім. О.Довженка, 1952.
Постановка: Г.Юра за однойменною п'єсою О.Корнійчука.
Режисер: Т. Левчук.
Актори: Дмитро Мілютенко, Василь Дашенко, Юрій Шумський, Микола Яковченко, Віктор Добровоольський, Олексій Омельчук, Петро Сергієнко, Іван Маркевич, Микола Панасьєв, Костянтин Кульчицький, Габріель Нелідов.

Сюжет: Два друга - керівники господарств "Смерть капіталізму" та "Тихе життя". У Саливона Часника зусилля спрямовані на розвиток суспільного багатства, а Галушка бореться за багатство особистою господарства кожного; їхні сутички на цьому ґрунті і складають основу сюжету цього комедійного спектаклю.

Шалений успіх був у цієї п'єси протягом багатьох десятиліть, хоча її сюжет - це є абсолютно неправдива й хибна річ про знищене геноцидом у 1930-ті роки українське село.

Перша жанрова причина: це є класичний водевіль з опертям на національну жанрову традицію 19 сторіччя. Він переповнений сценами зовнішнього комізму, побудованого на штучному протиставленні двох головних персонажів – Саливона Часника та Кіндрата Галушки, голів колгоспів під назвами “Смерть капіталізму” й “Тихе життя”. Типологічно ця модель близька до французької класичної кінокомедії 20 сторіччя, де комізм дії тримається на зовнішньому протиставленні опонентів, які, власне, добре почуваються один з одним. Традиції водевілю в українській культурі піддавалися критиці водночас як офіційною культурою – бо він “занадто веселий”, за висловом Сталіна про водевіль Корнійчука, так і культурою андеграунду – бо створює спрощений образ міфологізованої “шароварної” національної свідомості. Спільна риса цих полярних закидів – застаріла впевненість у тому, що мистецтво обов'язково має бути серйозним, відбивати реальну дійсність. Концепція масової культури дозволяє мистецтву бути різним. Тому водевіль Корнійчука мусимо оцінювати під кутом зору низової культури 20 сторіччя, яка поєднує фольклорні концепти з кітчем, і не шукати в ньому, як газета “Правда”, “великої життєвої правди”.

Друга причина тривалої популярності твору – його наскрізна ігрова стихія. П'єса будується як вистава у виставі, і це реалізовано на різних рівнях текстової структури. Це й сільський театр молоді. І театралізована ситуація з весільним генералом. Це і прийом “інкогніто”, за допомогою якого з’являється на селі секретар. “Інкогніто” має близьке походження від “Ревізора” Гоголя й далеке від загальноєвропейського фольклорного мотиву появи непізнаного перевдягненого короля. Традиційна роль “інкогніто” – таємна інспекція та подальші висновки з покаранням винних та нагородою праведних. Театральність цієї ситуації створюється за рахунок перевдягання та подвійної зміни професійних ролей.

свернуть