Найбільшим творчим досягненням Ірини Вільде вважається роман «Сестри Річинські», попри те, що письменниця була змушена шукати компроміс із соціалістичною дійсністю. Перший том роману вона завершила у 1958 році, а другий – у 1964. Парадокс полягає у тому, що в умовах радянської цензури письменниці вдалося згадати в ньому і про Голодомор, і про репресії та переслідування 30-х років. У ньому сміливо виведено позитивний образ українського націоналіста Маркіяна Івашківа. Щоб «врівноважити» політичний спектр, а точніше, щоб була можливість видати твір, письменниця ввела до сюжету позитивного комуніста. У цьому романі (а згодом у виставі) для неї було все любим і рідним, навіть негативні персонажі. Тривалий час роман не видавали для масового читача, і з’явився він лише згодом невеликим накладом та зі значними скороченнями.
Найприскіпливіше цей роман був проаналізований не стільки літературознавцями, скільки ідеологами та керівниками від літератури зі своїм партійним апаратом. У 1965 році роман таки був нагороджений Державною премією УРСР імені Тараса Шевченка. Це і стало черговою шпилькою, аби «пришпилити» творчість Ірини Вільде до радянської літератури з її сумнозвісним соцреалізмом. З української письменниці, нагородженої премією Товариства ім. Івана Франка, вона ставала українською радянською письменницею, нагородженою Шевченківською премією. Вона була названа колабораціоністкою з комуністичним режимом, від неї відвернулися ті, хто знав її ще з передвоєнних часів, відвернулася діаспора.
В основі роману історія родини провінційного попа Аркадія Річинського, життя його п’яти дочок. Дія роману відбувається протягом 1937-1938 років, з деякими екскурсами в минуле героїв. Але незважаючи на це, тут виразно окреслюється суспільне обличчя Галичини 20-30-х років ХХ століття.
Книга насичена реаліями і деталями, за що її можна сміливо вважати енциклопедією галицького життя останніх передвоєнних літ. За сторінками роману можна прослідкувати еволюцію моди, кухні, спорту, садівництва, способи облаштування житла, особливості дизайну розпису стін, розваги різних верств суспільства – від концертів оперних знаменитостей до танців у передмісті, які закінчуються бійкою.
У романі згадується і характеризується безліч партій і громадських організацій, щедро цитуються газети і журнали, що виходили друком у ті часи. Він приваблює багатою мовною палітрою, різноманітними за інтонацією монологами, виразними й характерними діалогами, живими пейзажами.
Цей твір став настільною книгою кількох поколінь українських читачів і упродовж багатьох років вистави за однойменним романом йшли у всіх театрах України. Дуже часто письменниця відвідувала ці вистави, приводячи із собою родичів і сусідів, гостей близьких та далеких.
