#релігія #народнаказка #язычество #пантеон
В основі релігійних уявлень давніх слов'ян, органічно пов'язаних із землеробством і навколишньою природою, було уявлення про боротьбу двох начал - світлого і темного, благотворного і злого. Найдавніші дохристиянські уявлення людей, як правило, повязувались із господарськими інтересами і грунтувалися на вірі в особливу силу тих чи інших явищ природи, а у деяких випадках - на вірі в їх надприродну силу. Через віру, шляхом виконання магічних дій, людина намагалася захистити врожай, забезпечити спокій домашнього вогнища, вилікувати хворого. Словом, людина виступала тут переважно як активне начало, а не тільки як жертва сил природи.

Релігійні вірування та усна народна творчість давніх слов'ян:
Слов'янський народ вважається в історії порівняно молодим. Під власним ім'ям вони вперше згадуються в письменних джерелах лише з VI століття.

Стародавні слов'яни ніколи не були об'єднані ні політично, ні економічно, і навряд чи вони могли мати спільних богів, загальні культи. Очевидно, у кожного племені були свої предмети шанування, і навіть у кожного роду свої. Але, звичайно, багато що було однаковим або схожим у різних племен.

У далеку епоху, коли основним заняттям слов'ян було полювання, а не землеробство, вони вірили, що дикі тварини - їх прабатьки. У кожного племені був свій тотем, тобто священна тварина, якій плем'я поклонялося. Господарем язичницького лісу був ведмідь - найсильніший звір. Він вважався захисником від усякого зла і покровителем родючості.

Найбільш грізним вважався владика підземного і підводного світу - Змій. Найдавнішим верховним божеством чоловічим слов'ян був Род, якому поклонялися всі народи. Род був богом неба, грози, родючості. Супутницями Роду були Рожаниці - безіменні богині родючості, достатку, хранительки життя. Кілька століть одним з найбільш шанованих на Русі був Дажбог - бог сонячного світла, родючості, і Бог літа і щастя. Хорс - божество сонячного світила. Семаргл - крилатий пес, охоронець посівів, бог коренів, насіння, паростків. Жіночими божествами родючості, добробуту, весняного розквіту життя були Лада і Леля. Лада - богиня шлюбу, достатку, часу дозрівання врожаю. Ладу називали «матір'ю Лелі». Леля - богиня незаміжніх дівчат, богиня весни і першої зелені. Макош - богиня землі, врожаю, жіночої долі, великої матері всього живого. Чоловічим божеством родючості, торгівлі і звірів був Велес (Волос). Серед загальнослов'янських богів родючості особливе місце займають войовничі боги, яким приносили криваві жертви. Це Ярило і Перун. Ярило - бог весни і веселощів. Слов'янським громовержцем був Перун - бог-воїн.

Віддзеркаленням язичницького світогляду є магічні заклинання, прохання до богів, підкріплені жертвопринесеннями кожному з богів. Але були – ще й людські жертвоприношення на Русі. Одним богам приносили кашу, мед, хліб, а на честь інших (Перун) заколювали бика.

Сакралізація давніми слов’янами таких елементів природи, як гаї, вода, окремі дерева, вогонь, полягала у тому, що вони або самі вважалися священними, тобто природні феномени самі по собісприймалися як прояв сакральних сил, або ж вшановувались як місця проживання в них духів чи богів.

Усна народна творчість давніх слов'ян:
Важливим явищем культурного життя Київської Русі стала поява літератури: історичної, філософсько-публіцистичної, юридичної, художньої та церковної. Ще до виникнення писемності у східних слов'ян існувала багата усна народна творчість: обрядові пісні, перекази, замовляння, заклинання, епічні та ліричні пісні. Особливого поширення набули за давнини епічні пісні-билини, що виконувались під музику. Розвиток фольклору на Русі був тісно пов'язаний з віруваннями народу, які до введення християнства мали анімістично-магічний характер.

Язичницька релігія створювала не тільки обряди, а й стала підґрунтям для створення поетичних форм обрядового фольклору, одним з найстаріших видів якого є міфи. Бони були поширені і за часів Київської Русі, про що свідчать їх уривки у писемній та усній передачі. Заклинання і замовляння виникли з віри первісної людини в чарівну силу слова.

Із зростанням Київської Русі, зростав у народі й інтерес до минулого, до подій та діячів давно минулих часів. Виникали згадані вже історичні перекази, що передавались усно і поширювались у формі героїчних билин. Улюбленими героями билин Київського циклу (безпосередньо пов'язані зі славним градом Києвом та князем Володимиром) були воїни-богатирі: Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович. Творив і виконував билини власне народ.

Отже, традиційні слов’янські вірування, що виросли із спільної індоєвропейської духовної спадщини, пройшовши етап автентичного функціонування, частково влилися у простонародний рівень християнства і, таким чином, дожили у цій синкретичній єдності до ХХ століття.

свернуть