#вірші #віршідлядуші #поезія #віршіукраїнською #роздуми #українськийконтент #українською #віршіпрожиття #сучаснапоезія

Декламує автор – Михайло Микита


Іде собі життя, тримаючи мене за руку,
Шукаючи крутих маневрів, траєкторій.
Буває, пропускає кадри, залишає світ без звуку,
Коли ідеї всі мої занадто кволі, хворі.

Бо знову станції, незрозумілі нам маршрути,
Бо знову жовтень цей на нескінченному повторі.
Хоча й тримають всю палітру фарб тремтячі руки,
Проте ми в черзі стоїмо, у вічному заторі...

Так скупо дивляться на нас з небес блакитні очі,
У них давно розгадані всі наші справжні ролі.
Позривані всі маски поглядом отим пророчим,
Ми перед ним у різних ракурсах постійно «голі».

І йде собі життя, тримаючи усіх за руку,
Та з часом потиск слабшає і ледь стає відчутним.
Ми розчиняємось у власних рухах, тихих звуках,
З надією хоч кимось бути деколи почутим.

© Михайло Микита

свернуть