До уваги глядачів на каналі @Film-OK прем’єра української стрічки генія кіно зі світовим ім’ям Сергія Параджанова.

Воєнна драма 1961 року, знята на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка є своєрідним авторським і унікальним баченням жахіть війни через призму світогляду митця.

До речі, під час Другої світової Сергій Параджанов разом з концертною трупою відвідував госпіталі країни з виступами. Свої враження йому вдалося перенести на плівку. Для початку 1960-х це кіно було одним із найвпізнаваніших у доробку кіностудії імені Олександра Довженка.

«У картині різко перетинаються мої бажання і мої звички. Їх співіснування у межах однієї стрічки виявилося трохи безглуздим, — казав тоді Сергій Параджанов. — Драматургія твору — цілком традиційна — була тоді далекою для мене. Однак мені не вистачає мужності і майстерності використати тему, запропоновану драматургом, і створити поетико-філософську річ. Мені запропонували розповісти про жінку, яка пережила традиційно складу долю і яка стала у фіналі знаменитою співачкою. Я бачив у її біографії долю пристрастей, підхоплену вихором війни. Є таке прислів’я: «Якщо говорять гармати, музи мовчать». Це неправильно. Музи не мовчать — вони закликають до помсти, вони співають про перемогу. Тут потрібно було додати силуетного світла, різко контрастного, але не створювати ілюзорної світлотіні. Це не повинна була бути побутова річ. Мені не вдавався «побутовізм».

Фільм розповідає про те, як під час війни поранений радянський солдат Антон потрапив у полон. Органіст Вайнер урятував військовополоненого, який утік з-під конвою, і переховував його в себе вдома. Коли в місто прийшли американські війська, Антонові не дозволяли виїзду до визначення всіх подробиць його перебування в Німеччині. Тим часом його кохана Оксана, дівчина з українського села, вже втратила надію на його повернення. Настали мирні дні. Оксана, маючи гарний голос, виступає на Всесвітньому конкурсі вокалістів і виграє гран-прі. Дівчина повертається в своє село і на вокзальному пероні зустрічає Антона.

Знімальна группа:
Режисер-постановник: Сергій Параджанов
Сценарист: Олександр Левада
Оператор-постановник: Іван Шеккер
Художники: Михайло Раковський (декорації), Н. Браун (костюми), Е. Шайнер (грим)

Музика:
Текст пісень: Микола Нагнибіда
Композитор: Платон Майборода
Вик. Державний симфонічний оркестр УРСР, диригент Веніамін Тольба

У головних ролях:
Ольга Петренко — Оксана (її пісні лунають голосом Євгенії Мірошниченко)
Едуард Кошман — Антон
Юрій Гуляєв — Вадим
Наталія Ужвій — Надєжда Пєтровна
Олександр Гай — Вайнер
Валерій Вітер — Руді

В епізодах:
Степан Шкурат — дідусь
Сергій Петров — голова Юрій
Микола Слободян
А. Поспєлов
Ольга Ножкіна
Дмитро Капка — військовополонений
Катерина Литвиненко — мати
Валентин Грудинін
Юрій Саричев
І. Куликов
Костянтин Степанков — Отто
Світлана Коновалова — Андрєєва
В. Бєлий
Е. Коваленко
та інші.

Попри патріотичну патетику, в «Українській рапсодії» впізнаються елементи, які цікавлять Сергія Параджанова найбільше: фатум, війна та українська пісня. Музика є неодмінною складовою сюжету фільму, а епізоди з військового шпиталю вельми переконливі.
Наприкінці після флешбеків ще десь лишається надія, що зустріч Оксани з Антоном так і залишиться мрією, але милосердний творець Параджанов залишає у кадрі стільки місця для їхнього майбутнього (для голубої мрії), що відразу з радістю віриш навіть у такий казковий хепі-енд.

Пишіть в коментарях, чи сподобався Вам цей фільм і чим саме?

свернуть