#Українська поезія
Про тебе і про душу
Ти в мене вирвав душу, просто так.
Зробив – і не звернув на це уваги…
А бились же два серця наші в такт
І на любов хватало нам відваги.
Ніщо не вічне. Стане снігом дощ,
Все вибілить, остудить і очистить.
Заблудиться душа в сплетіннях площ
І вулиць у сніжинках променистих.
Загусне кров, затягнуться краї,
І грудочка душі – комусь під ноги.
Ніхто за тебе, душе, не болів…
Нема душі… Лиш ледве чутний стогін.
Зчорніє сніг, і знов дощем піде…
Таке життя, що рветься там, де тонко.
Нема душі, й тебе нема ніде.
Нема й мене – порожня оболонка.
08.11.2024
