На Львівщині у передгір’ях земних Карпат розкинулось одне із старовинних українських міст - Дрогобич.

Походження назви Дрогобич залишається нез’ясованим. Побутують кілька легенд і версій. Одна з них говорить, ніби у сиву давнину, існувало поселення Бич, його захопило і спалило військо тюркських кочовиків, імовірно половців. Уцілілі жителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали другий Бич – Дрогобич.

Перша документальна згадка про Дрогобич у міському акті Львова датується 6 листопада 1387 року. У листі Папи Боніфація ІХ (1392) до перемишльського єпископа Еріха місто згадується як один з центрів солеваріння Європи.

Початок місту дали підземні джерела соляної ропи, з якої виварювали сіль. У період Київської Русі через Дрогобич проходив так званий Великий Соляний Шлях, і це сприяло економічному розвиткові міста. У Дрогобичі існувало 45 соляних джерел, з яких добувалось щороку близько 26 тис. бочок солі.

Гуляючи по старенькій, але вічній бруківці – одній із особливих надбань міста, ви знайдете Готичний костел імені святого Бартоломея, заснований Владиславом Ягеллою на початку ХV століття. З'явився він на території дрогобицького замку. На жаль, від замкових стін, валів та ровів не лишилося на сьогодні нічого – окрім єдиної башти із цегли, яка й стала дзвіницею костелу святого Бартоломея (за іншими даними – костелу Знесіння).

Серед багатьох атрибутів міста все ж головною гордістю є Церква святого Юра. Колись у Дрогобичі жили чумаки, але не було у них церкви. А навіть якщо й була, то не така, яку б їм хотілося. От і надумали чумаки рушити у Прикарпаття і виміняти сіль на храм Божий. Звідти у 1657 році вони привезли готову розкладну церкву – храм святого Юра. Церква з усіма її куполами і галереями була зібрана без жодного цвяшка. Сьогодні ж відгомін XV століття слугує музеєм, а на великі свята усі охочі можуть відвідати і Святу Літургію.

Дрогобицька хоральна синагога – одна з двох десятків юдейських святинь, що залишилися у місті після Другої Світової війни. І сьогодні вона є однією з найкрасивіших і найбільших у Східній Європі.

Юдеї жили у Дрогобичі з давніх давен, хоча, звісно, не завжди їхнє життя у галицькому містечку було цілком комфортним. Перша згадка про дрогобицьких євреїв датована 1404 роком. Йдеться про довірену особу польського короля Владислава Ягайла, такого собі Вовчка, який утримував соляні копальні. Власне видобуток солі і пов’язані з ним торговельні перспективив приваблювали к Дрогобич заможних і підприємливих юдеїв. Як наслідок, у скорім часі територія, прилегла до соляних родовищ, перетворилася на своєрідну єврейську дільницю. Розмістилася вона в районі Соляного озера і на межі сіл Зварич і Завіжна, які нині вже є частиною міста.

Ведуча - Лілія Рубан
Автор і продюсер - Лілія Рубан
Сценарій та режисер - Лілія Рубан
Оператор - Руслан Петрущенко
Монтаж - Михайло Кузьменко, Лілія Рубан
Директор проекту - Володимир Рубан
Менеджер з організаційних моментів - Ірина Шульга
PR-менеджер - Лариса Манєк
Фотограф - Віктор Ковалевський
Production - Ruban Production™

Особлива подяка:

- Отець Олег Турків, церква святих мучениць Віри, Надії, Любові та Софії
- Майстерня їжі Тарантіно, Площа Ринок,
- Олександр Сабинін, менеджер Тіц м. Дрогобич
- Ірина Марків, екскурсовод
- Фонтан «Закохана пара під дощем»
- Кав’ярня Шорра
- Вулиця Т. Шевченка (колишня Панська), ресторація Локаль на Панській
- Олександр Максимов
- Вілла Раймунда Яроша
- Костел святого Варфоломія ( 1392р.)
- Пам’ятник Юрію Дрогобичу.
- Лого-лавка з табличкою «Мамо, я у Дрогобичі»
- Хоральна синагога, Леонід Гольберг, екскурсовод
- Леся Летнянчин, екскурсовод
- Оксана Бунда, екскурсовод
- Монастир Петра і Павла

свернуть