«Про них пророкував Енох, сьомий від Адама, кажучи: Ось прийшов Господь з десятками тисяч Своїх святих [ангелів], щоб учинити суд над усіма» (Юди 14, 15).
Енох активно працював для Бога. Він не шукав легкого життя й комфорту, не проводив час у порожніх роздумах або в прагненні до особистого щастя. Він не брав участі у святах і розвагах, які постійно захоплювали увагу шукачів задоволень допотопного світу. У його час думки багатьох людей були поглинуті світськими розвагами, які відвертали від прямої дороги. Проте Енох дуже серйозно ставився до питання свого спасіння. Він не марнував часу в розважальних місцях, як це робили безтурботні люди, захоплені земними інтересами. Він ніколи не вступав у пусті розмови з розбещеними людьми, а спілкувався з грішниками й беззаконниками лише як Божий вісник, закликаючи їх залишити злі шляхи, зненавидіти їх, а також покаятися й навернутися до Бога.
Життя Еноха було діяльним, ревним, повним самозречення. Він ходив з Богом у світі, який був настільки зіпсутим, що Господь змушений був знищити його потопом. Він жив із безбожниками, хоч і не був одним з них; Енох ходив перед Богом як людина, мета, діла й надії котрої ґрунтуються не стільки на тимчасовому, скільки на вічному. Він не давав навколишнім ані найменшого приводу засумніватися в його визнанні та вірі. Словами, яким неможливо було заперечити, і рішучими діями Енох доводив, що відокремився від світу. Усамітнюючись на певний час, він знову повертався до людей, спілкувався з нечестивими, закликаючи їх відвернутися від зла й обрати добро. Як вірний Божий слуга, Енох намагався врятувати їх. Він застерігав світ, звіщаючи віру в Христа, Спасителя грішників, як єдину надію грішної людини.
Безперечно, Еноха можна назвати адвентистом. Він скеровував думки людей на прийдешній великий Божий день, коли Христос прийде вдруге, щоб судити кожного...
За прикладом Еноха й нам потрібно ходити з Богом, підкоряючи свою волю Його волі. Ми повинні бути готові йти туди, куди поведе нас Ісус, і не боятися страждань за Його дороге Ім’я. Намагаючись спасати людей, за яких віддав життя Христос, долаючи труднощі та зберігаючи себе в цьому світі непорочними, ми в такий спосіб доводимо правдивість свого віросповідання. Щирі християни не шукають найзручніших місць, найлегшої ноші. Вони переважно там, де найважче й де люди понад усе потребують їхньої допомоги (Рукопис 36. 1902 р.).
