День народження із сили-силенної свят найбільш особливий, навіть загадковий. До цієї події можна підійти з двох боків: можна щасливо смакувати її наперед і чекати, а можна викреслювати цей день із календаря. Психологи навіть вигадали спеціальний термін — «синдром напередодні-дня-народження». Його симптоми: особлива знервованість, ранимість, уразливість, відчуття самотності. Певне, наші біологічні годинники щороку перед днем народження «цокають» гучніше, ніж звичайно. Протягом усього життя цей день сприймається по-різному, різні надії та сподівання з ним пов’язуються, і бажання відзначати або не відзначати виникає залежно від найрізноманітніших обставин.
У десять років день народження — свято чекання, таке ж чисте, омріяне й жадане, як Новий рік. Можливо, тому, що в цей день дорослі, які завжди поспішають, огортають тебе любов’ю, ти опиняєшся в центрі уваги, можеш побешкетувати — і тобі вибачать. А може, тому, що дуже хочеться подарунків.
У двадцять років день народження — це свято друзів. Для друзів і з друзями влаштовується вечірка, за принципом «що більше людей, тим краще». Не важливо, що дарують і чи дарують взагалі, головне — щоб усі, кого запросили, прийшли. Чим «прикольніший» подарунок, тим краще. Чим безглуздіша річ, чим непотрібніша, чим менше вона може придатися імениннику, тим більше радісного сміху викликає в іменинника.
У тридцять років день народження — це найчастіше вже сімейне свято. Чоловіки, дружини й діти, а також родичі та друзі, котрі зібралися за святковим столом, раптом помічають, що квартира стала меншою. Подарунки тепер дарують із міркувань корисності, практичності, і добра частина подарунків орієнтована не лише на іменинника, а на всю його сім’ю. З’являються конверти з грішми, втілюючи відому, але, на жаль, актуальну банальність: «не вчіть жити, краще допоможіть матеріально». День народження в цьому віці переростає рамки однієї людини, стаючи подією всієї сім'ї.
У сорок років день народження — вже не дуже веселе свято підбиття перших підсумків. Друзів за святковим столом значно менше, ніж у попередні роки, бо залишилися тільки ті, хто пройшов випробування часом і перебуває географічно близько. У цьому віці день народження дуже часто стає каталізатором, своєрідним поворотним пунктом, коли людина гостро відчуває свою потрібність чи непотрібність і переживає нібито «марність» свого існування.
Ювілейна депресія жінок завжди пов’язана зі страхом старості. Кількість зморщок і зайва вага перераховуються так само скрупульозно, як кількість чарок і фужерів для святкового столу.
Сорокап’ятиріччя святкують не всі, часто просто терплять поздоровлення від колег по службі і родичів — хай і приємні, та все ж нагадування про невблаганний плин років. У цьому віці гостро відчувається брак саме часу: професійні здібності сягають піку свого розвитку, сімейне життя усталилось і на дурниці не тягне.
Та й не таким уже зворушливим здається це свято, не таке велике прагнення відзначати будь-які дати, починаєш розуміти, наскільки умовні всі дати взагалі.
Та все ж трепетне ставлення людини до свого дня народження, у кого більшою, у кого меншою мірою, зберігається все життя. Принаймні цього дня ми вразливіші, відкритіші, ніж зазвичай.
У п’ятдесят років день народження — це свято зрілості. Підбивати підсумки в день, коли виповнюється півсотні років, логічно. Традиція столів, які гнуться від вин і наїдків, на такому ювілеї характерна для нашої країни.
Десь у Франції п’ятдесят — це лише початок життя: зібрано заощадження на безбідну старість, діти виросли, визначилися смаки й уподобання. Тому можна починати жити для себе. Подорожувати, знову одружуватися, починати посилено цікавитися модою, театром, виставками. Одне слово, жити для себе «на всю котушку».
У нас все інакше. 50-річні батьки ще продовжують допомагати своїм дітям. І якщо не матеріально, то вже доглядають онуків — справа свята. І так, що називається, «не приходячи до тями» від власного піввікового життя, сповненого більше проблемами й турботами, працею і потом, аніж радощами й безтурботністю, іменинник-«п’ятдесят» віддає рештки свого життя (а це всього-на-всього 20—30 років) дітям та онукам. Тому наступні ювілеї, 60-річчя, 70-річчя і більш віддалені, проходять під знаком любові до сім’ї.
