Сьогодні відзначаємо день пам’яти Олени Теліги — поетеси й активної діячки ОУН.
У лютому 1942 року її разом із чоловіком і членами ОУН було розстріляно в Бабиному Яру. Олені було 35 років.
Вона неодноразово могла уникнути цієї смерти, але свідомо йшла до кінця. Свідомо колись перейшла на українську мову, хоча з дитинства говорила російською.
Свідомо обрала вогняний і складний шлях боротьби за українську незалежність: не тліти — горіти!
Усміхнена та красива (обожнювала капелюшки, до речі). Та разом із тендітною зовнішністю мала сильний і рішучий дух. Усе, про що писала у власних творах — усе про неї. Слово мало відображення в її вчинках.
До сьогодні збереглося трохи більше 30 поезій авторки. Читаю для вас вірш «Чорна площа». Емоційний, драматичний. Олена Теліга написала його під враженнями від розриву з друзями через розходження політичних поглядів та ідей.
Більше читань на вірші поетеси є за цим посиланням: [ Ссылка ]

ЧОРНА ПЛОЩА

I

Це ввижається в ніч, ледве змучена памʼять Божевільних думок від вогню не хоронить,
І вони закипають, іскряться снопами,
Щоб пізніше застигнути сріблом на скронях.
Тільки вранці, як вітер полоще
Звислі руки дерев і пропалені чола,
Я лишаю її, чорну, стиснуту площу,
І виходжу у світ — з синім небом довкола.

II

Сірий натовп, похмурий натовп,
І не очі, а темна муть.
Хтось зігнувся — камінь підняти,
Хтось зірвався — мене штовхнуть.
А один сковзнув по асфальті
І в лице мені засвистав.
Вчора він цілував мої пальці,
А хотів цілувати уста.
Сміх жіночий злорадо тріснув
І у горлі здушив мій клич.
Як же ж душно і як же ж тісно
В оливʼяних кліщах облич!
Підгинаються, вʼязнуть ноги...
Очі пʼють безпросвітну тьму...
Мить одна — і безсилий стогін
Розколише застиглу муть.

III

Мужні пальці торкнулись рук,
Хиже серце забилось поруч.
Знову тіло — напнутий лук,
Гостра радість — стрілою вгору.

Відсахнулась на мить юрба,
Покотилось по ній потоком:
Не чіпати лише раба,
А такого — цілити в око!

На чолі твоїм темний знак,
Кров червона тече струмками,
Та тепер я за двох міцна
І за двох піднімаю камінь.

Не загинеш! За муром день
Ллеться з неба вином гарячим,
І життя не стоїть, а йде
3 гострим сміхом і гострим плачем.

Олив'яне лице юрби
Згине в сонці і блискавицях —
Тільки вітер нас буде бить
По звитяжних, щасливих лицях!

Читає: Марія Гончар

ФБ: [ Ссылка ]

Нагадую: якщо бажаєте підтримати творчість, це можна зробити кількома способами. Наприклад, подивитися відео, поставити вподобайку, написати коментар. Або поширити читання в соціальних мережах.
Для тих, хто хоче зробити донат:
5168742226589590 (Приват)

Будь-яка ваша підтримка важлива. ДЯКУЮ!

свернуть