Бійці криворізької бригади Центрального оперативно-територіального об’єднання НГУ на Херсонському напрямку успішно звільняють від загарбників українські міста і села. Одне з таких – селище Любимівка Херсонської області, де росіяни після себе залишили лише біль і руйнування.
Більше ніж півроку Любимівка перебувала під російською окупацією. Починаючи з 10 березня виїзд із села був заборонений – російські окупанти не випускали місцевих, які намагалися евакуюватися.
У перших числах жовтня Олександр Васильович саме їхав на велосипеді по воду, коли зустрів нацгвардійців. Спочатку не повірив своїм очам, але після слів «Слава Україні!» зрозумів – нарешті село буде звільнене. Час, проведений в окупації, чоловік згадує з жахом – йому та його родині довелося пережити багато знущань.
«Вони (росіяни) ходили по хатам та збирали телефони. У мене син з інвалідністю, і коли прийшли то він не хотів віддавати мобільний, і його пробували побити прикладами від автоматів. Я радіолюбитель, і в мене було багато різних дрібничок, станцій, дротів, то почали кричати, що я шпигун. Поставили до стіни, вже смикнули затвор як жінка моя, Надя, вискочила і перед дулом стала, мене закрила», - крізь сльози розповідає пенсіонер.
«Після того через кілька днів прилетів снаряд, не знаю точно від чого, прямо біля хати. Повилітали вікна, побило дах. Виходжу на вулицю, чую як кричить – «Промазал, я целился в дом, а попал в электроопору». Це вони так розважалися», - продовжує чоловік.
Один із пунктів, де оселилися росіяни, був у сільській школі. Коридори до стелі заставлені дерев’яними ящиками від фугасних снарядів. На першому поверсі окупанти пробили підлогу та облаштували кілька катівень – там вони тримали місцевих мешканців.
«В одну із тих «дірок» кинули моїх свекрів. Тримали кілька днів, поки свекрусі не стало дуже погано. Один із тих приводив її до тями і все повторював «Не ходи больше за водой, бабушка». Росіяни не дозволяли навіть вийти з двору. Хоронити людей на кладовищі не дозволяли, приходилося копати могили біля будинків. У багатьох дворах по кілька хрестів», - розповідає Світлана. Жінка не бачила своїх рідних з 10 березня. Людей, які намагалися виїхати або заїхати в Любимівку росіяни не пропускали, погрожуючи вбивством.
Основним місцем проживання окупанти вибрали свиноферму – ділили з тваринами і стіл, і ліжко. Пральні машини, холодильники, коври та ковдри: усі крадені в людей речі зносили туди та намагалися утеплюватися. Планували, що залишаться надовго. Але тікали так швидко, що позабували навіть спідню білизну та взуття.
На початку жовтня Любимівка була звільнена від російських військ. Зараз мешканці села потрохи починають повертатися до життя – ремонтують свої домівки та чекають, коли на українській землі не залишиться жодного окупанта.
