Чому на одних зустрічах складається спільна робота, а на інших - ні? Як фасилітувати групову взаємодію так, щоб надихати і забезпечувати результат?
Процес формування фасилітації як професії розпочався після Другої світової війни, поступово здобуваючи міжнародне визнання. З 1970-х років з’явилися перші формальні освітні програми, а також об’єднання професійних фасилітаторів - Інститут культурних зв’язків (ICA) у 1973 р. і Міжнародна асоціація фасилітаторів (IAF) у 1994 р. Останнє десятиріччя, особливо після Майдану в українських консультантів, тренерів і експертів відкрились можливість прямого доступу до світових подій та глобально відомих імен, які допомогли творити автентичну систему координат української фасилітації. І в полі України з'явилися особистості, які створювали цей професійний ландшафт з підтримкою і визнанням іноземних колег.
Ми, Дзвенислава Новаківська та Наталія Орлова, почнемо з цими особистостями "Діалоги про фасилітацію" аби відкрити інженерію і магію сучасної фасилітації в бізнесі, державному та громадському секторі. Поговоримо про контури картини успіху в роботі з групами, про її локальні та глобальні особливості. Звичайно, буде розмова і про типові виклики. Чим став «час коронавірусу» для сфери: еволюцією, революцією чи регресом? Які перепони і можливості відкрила ковід- криза для фасилітації?
Першу зустріч почнемо з неймовірних трансформаційниих особистостей міжнародного масштабу, які привносять в поле фасилітації елементи ціннісної культури і трансформації через еволюцію. Ми самі захоплені і в трепетному передчутті 5 серпня, бо вдалось зібрати в одному просторо-часі Оксану Семенюк, Олексія Світличного та Ірину Моржову.
