Толерантність до непердбаченого на рідній землі, є згубним.
Уважні й непозбавлені вміння відрізняти полову від пшениці вже зауважили, що переважна більшість відверто паразитуючої на тілі нашого народу кримінальної еліти («узаконені крадії», москвинською «вори в законє») є вихідцями з причорноморської частки Кавказу. Аби зрозуміти причини ідеалізації розбишацьких, шахрайських та крадійських традицій у кавказькому регіоні й серед грузинів зокрема, варто дослідити його історичне минуле. Кам’янистий й неродючий грунт, брак прісної води, а головне безугавні наскоки войовничих сусідів, провокували до адекватної реакції. Кровна помста й збройне заволодіння чужою отарою худоби перетворилися на форму й засіб виживання. З часом грабунок і жорстокість стосовно інших почали трактувати не гріхом, а хвацькою чеснотою. Злодійські традиції («поняття») для багатьох грузинів стали формою світосприйняття й загрожують стати часткою національної культури. Показово драконівські (для цивілізованого світу), проте цілковито виправдані методи поборення організованого крадійського руху в Грузії режимом Саакашвілі (здійснювані на вимогу міжнародних інституцій) насправді виявились методом експорту кримінальної еліти. Загрожуючи арештом «крадіям у законі», влада Грузії сприяла їхній еміграції та створенню поза межами етнічної батьківщини кримінальних угрупувань. Велика частка здобутого неправедним шляхом у країнах Європи та постсав’єтського простору (й Україні зокрема) пересилалась родичам кримінальників. І грузинські посадовці жодним чином не обурювалися цими аморальними «вливаннями в економіку». Значний відсоток затриманих за вчинення кримінального правопорушення «крадіїв» на прохання грузинських владних структур депортовувалися до Грузії, де за дивних й незрозумілих обставин звільнялись з-під варти й, повернувшись в Україну, продовжили злочинну діяльність. Цей факт перед всим світом засвідчив корумпованість і продажність грузинської номенклатури.
Аналіз сучасного стану речей засвідчує: прибулі з Грузії «крадії в законі» щораз більше опановують в Україні кримінальну ієрархію. Трагічна для українців і ганебна для грузинського народу статистика свідчить: переважна більшість представників грузинської діаспори в Україні так чи інакше причетні до криміналу. Грузини опановують усі царини злодійського ремесла. Шахрайство, крадіжки, продаж наркозілля, розбійні напади, викрадання людей задля шантажу рідних, здирництво, зваблення й розбещення неповнолітніх, гендлярство контрабандно завезеним крамом… Запровадження у травні Радою Національної безпеки і оборони санкційного списку з 111 осіб, яким заборонено в’їзд до України, є малорезультативною напівмірою. Лише візовий режим та перевірка законності отримання вихідцями з Грузії українського громадянства буде захистом від свавілля закоханих у несправедливість і злочин.
Ігнорація здорового глузду й реальних (а не надуманих й штучно створених) потреб є свідченням байдужості до долі народу. Поборювати посталі проблеми й зло в найрізноманітніших його проявах є ознакою мудрості й переймання майбутнім. Задля збереження власної ідентичності та неповторності українці мусять очистити Батьківщину від некликаних й паразитуючих на її тілі чужинців. Щоб там не було, але всьому є межа. Терпінню українців — також.
Олесь Вахній
