У післявоєнний період Ірина Вільде пише такі твори: «Ті з Ковальської» (1947), «Історія одного життя», «Наші батьки розійшлись» (1946), «Її портрет» (1948), «Стежками життя», «Яблуні зацвіли вдруге», (1949), «Кури», «Нова Лукавиця», (1953), «Оповідання» (1954), «На порозі», (1955), «Ти мене не любиш» (1958), «Винен тільки я» (1959), «Життя тільки починається», «Троянди і терня» (1961), одноактна п’єса «Сватання» (1950) та ряд інших. У творах письменниці – її талант тонкого психолога, дослідника людських, особливо жіночих, характерів в інтер’єрі родинних стосунків, які ніколи, за жодних політичних систем та ідеологій не були простими. Її розповіді про пересічних людей, їхні щоденні клопоти, проблеми, звичайне щоденне життя з його дрібницями та переживаннями були і є близькими, зрозумілими читачам. Якось про свою письменницьку працю Вільде сказала: «О, як я ненавиджу себе за те, що живу, плачу, хвилююся за своїх героїв. Без пера і аркуша я не уявляю собі життя!».

свернуть